Звернення до журналістів

Зникаємо… Ховаємося за мурами безвідповідальності, боязні, невідповідності та себелюбства. Зачиняємося під замком нерозголошення та наказовості за свою правдиву думку.
Як можна не вірти в себе, та в те, що ти пишеш та говориш.
Ми, лише ми маємо право голосно говорити те, про що інші навіть і не думали, і яке сниться лише розуміючим вночі…
Націоналісти…, хах, хто? Ті, хто пише про політиків, але, боючись бути переслідуваним, уникає всього того, що має вагому думку, чи пише про стан держави, яка «процвітає, пахне». Перспективна! Та не так в державі, звідки такі дані? Нічого тут святого немає… Сидячи в кафе, почув як дві особи обговорювали стан сучасної України, і що Ви думаєте? Це хіба тема, хіба не зрозуміло?! Але ж… Я сам здивувався, вони вели дискусію, а дискусія в собі мала такий характер:
Перша особа відстоювала позицію тієї «процвітаючої країни», а інша всіма сили, так так всіма силами переконувала про зворотні сторни, та її близькорукість у таких темах. Я почну із моралі, людина не знає, що твориться в державі, не розуміє про що її інша людина переконувала, а чому? Преса не пише, радіо та телебачення шле вітання з Новим роком та Днем народження, а ми раді що нас привітали, та на всіх позитивних нотах життя ковтаємо проблеми! Риби мудріші! Закиньте вудочку у воду із наживкою і почикайте довго, Ви впіймаєте, але одну рибину, але люди попри неможливість попасти на такий маленький гачок, та таку незначну наживку, кидаються масами, наче хочуть за стіл в якості меню і вони попадають…
Послухавши всіх, я знову в роздумах, не знаю, що писати, за ким послідувати?
Не слухайте! Не будьте народом, Ви об’єктивні… Надіюся…
Я не в роздумах, а просто соромно! Запитайте в себе, — «а мені»?

1 коментар

Лілія Шутяк
«Як можна не вірити в себе і те, що ти пишеш та говориш?» — гарне запитання, яке, на жаль, залишається риторичним…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте